Хронікально-документальний фільм “Майстри технічних культур” з серії “Кіножурналу радянської України”, за №63, знятого у грудні 1945-го року. УкрКіноХроніка представляє види міста Житомира та міжрайонну сільськогосподарську виставку технічних культур, яка відбувалася у будинку, в якому зараз розміщено головний корпус житомирського сільгоспінституту. У відеокадрі – головний корпус Житомирського сільгоспінституту, вид центру міста з водонапірною баштою та саме виставка. Оператор С. Давідсон

Джерело Кіножурнал радянська УКРАЇНА. №63, грудень 1945р. УкрКіноХроніка

Хронікально-документальний фільм “Майстри технічних культур”

Історичний контекст та значення фільму

Фільм “Майстри технічних культур” з’явився в контексті чергових потрясінь у вигляді соціально-економічних перетворень в радянському союзі, які розпочалися після Другої світової війни. Цей період Не відзначався новими викликами для сільського господарства і потреб в провадження інноваційних технологій та методів роботи, тут все просто – сталінська пропаганда та Документальне кіно того часу, зокрема фільми в рамках “Кіножурналу Радянської України”, досліджувало і популяризувало комуністичні аграрні досягнення, демонструючи “успіхи” та “досягнення” різних регіонів країни на фоні тотальних злиднів та руйнувань.

У післявоєнний період, коли державна політика пропаганди акцентувала увагу на відновленні економіки, фільми, такі як “Майстри технічних культур”, відігравали важливу роль у підвищенні емоційного підйому населення щодо нового у сільськогосподарських практиках, оманюючи народ, вони не лише інформували про “нові технології вирощування”, але й формували “позитивний образ” комуністів, а не простих селян, агрономів, які б мали сприяти розвитку галузі. Завдяки цьому, глядачі отримували відомості про досягнення у тваринництві та рослинництві, їх заохочували “пишатися” надутим впровадженням цих досягнень у практиці, які в більшості так і залишалися лише у фільмах.

Треба зауважити що документальне кіно стало потужним інструментом пропаганди, що підтримувало державну ідеологію та бажало підвищити мотивацію до праці. Через яскраві зображення життя на селі та практичного впровадження чогось нового, глядачі отримували натхнення, але не більше, бо радянське кіно ніколи не висвітлювало того, що насправді робилося у країні. Тому фільм “Майстри технічних культур” і став частиною цього пропагандистського процесу, а його значення для розвитку сільського господарства та популяризації аграрних досягнень не мало ніякого значення на практиці, адже він фіксував постулати кривавої радянської, сталінської епохи, яку старанно замовчували

Огляд візуальної складової фільму

Хронікально-документальний фільм “Майстри технічних культур” пропонує глядачеві унікальну можливість зануритися у “радянську” естетику післявоєнної середини XX століття. Основною метою режисера стало не лише представлення викривленої історії, а й візуалізація кривавого соціального контексту, жахливого масового експерименту над людьми. І хоча у кадрі є декілька візуальних миттєвостей Житомира – головний корпус Житомирського сільгоспінституту та вид центру міста з водонапірною баштою, при першому погляді на фільм, очевидно, що композиція сцен ретельно продумана та показана масам “правильно” радянською пропагандою. Кожен кадр демонструє не лише події, а й настрій епохи, в якій розгортаються події.

Візуальні елементи, які використовуються протягом всього фільму, дуже важливі для зрозуміння історичних, замаскованих пропагандою технологічних і культурних досягнень того часу. Композиція сцен не лише знайомить нас із “аграрними досягненнями”, а й відображає невеличкі архітектурні аспекти Житомира, які  представлені через секундний вуличний пейзаж центру Житомира, який був вщент розбитий після бомбардувань, у фільмі просторові рішення та деталі будівель не дають глядачу цього побачити. І лише чорно-білі кольори підкреслюють унікальність архітектурних форм вцілілого Житомира, відображаючи награну величність та пропагандистську яскравість того часу.

Особливо варто зазначити ті моменти, які висвітлюють виставку технічних культур. Тут зосереджено увагу на деяких виробах,  винаходах, що асоціюються з післявоєнним “прогресом” і змінами в суспільстві. Кадри цієї частини фільму передають не лише інформацію, а й сумні почуття за ті досягнення, які лише на виставках і залишалися. Сцени, де зображені прості працівники, створюють враження безнадії та важких почуттів від того, як важко було людям, якім наголошували про якесь “соціальне значення технологій” вирощування нових культур.

Узагальнюючи, візуальні елементи фільму “Майстри технічних культур”, можна констатувати що важливим фактором, який підсилює його змістовне наповнення та історичну значущість, формуючи у глядачів ширше уявлення про слабий технологічний прогрес і соціальні трансформації в Україні середини XX століття, якою є сувора відсталість та злиденність народу та намагання пропаганди зробити “яскраву картинку” та “піднесення”.

Тематичний аналіз виставки технічних культур

Виставка технічних культур, що стала центральним елементом документального фільму “Майстри технічних культур”, представляє собою важливий і разом з тим сумний етап у розвитку сільського господарства в Україні. Ця міжрайонна сільськогосподарська виставка хоча і демонструє різноманіття технічних культур, що становлять основну частину агрономічного ландшафту країни, але залишає сумнів у тому, що ті впровадження полегшили стан українського народу. Серед представлених пропагандистами культур можна виділити соняшник, кукурудзу, соєві боби та інші рослини, які є основними для українського аграрного сектору.

Крім експозиції самих рослин, виставка акцентує увагу на “новітніх” агрономічних методах, які в більшості так і не були впроваджені на практиці з причин масового винищення основних носіїв тієї практики – українського селянства. У період , коли країна потребувала швидкого розвитку агрономії, інновацій у вирощуванні, удобренні та збиранні урожаю, які б мали дати особливого значення для виживання людей на українських землях, починалися хвилі чергових репресій та винищення саме українських сільхозфахівців, а ті “фахівці”, які брали участь у виставці та представляють результати своїх досліджень, або ж “нові технології”, а також “засоби механізації”, які б допомагали підвищити ефективність сільського господарства, були представлені вищою партноменклатурою з метою звичайної пропаганди та “підняття настроїв” залишків винищеного народу.

Роль виставки в цьому контексті важлива тільки з огляду на наміри комуністичної пропаганди , оскільки вона не слугувала платформою для обміну знаннями та досвідом між агрономами, виробниками та зацікавленими сторонами, а просто констатувала черговий партійний захід. Її учасники, які може і мають певний досвід у вирощуванні технічних культур, в подальшому не сприяли розвитку нових стратегій і практик, а лише насмішкою слугували знаряддям у зброї сталінської вбивчої машини пропаганди. Таким чином, виставка стає не лише майданчиком для представлення культур, але й осередком для генерації комуністичних ідей, які  визначили майбутнє агрономії в Україні. Усі ці елементи разом створили основу не для зростання та інновацій у аграрному секторі держави, а для розповсюдження “правильності” партійних підходів.

Спадщина та вплив на сучасність

Фільм “Майстри технічних культур” не залишив помітний слід в українському кінематографі, він не сприяв популяризації технічних культур серед широкої аудиторії, тому що аудиторії як такої, на той момент не існувало апріорі, був лише голодний та понівечений народ.  Ця стрічка не лише відображає важливість розуміння епохи кривавих досягнень, але й сформувала викривлену культурну пам’ять нації. Одним із значних аспектів є те, як фільм уможливив глядачам нове усвідомлення української радянської ідентичності через призму комуністичного свавілля, що перебазувався у російські реалії сьогодення. Сьогодні, коли технології є невід’ємною частиною щоденного життя, важливість даного твору важко переоцінити, та дає нам збагнути яким важким було життя простих людей.

Спадщина “Майстрів технічних культур” також помітна в багатьох українських фільмах, де автори часто звертаються до теми технічних інновацій та їхнього впливу на суспільство, лише беручи до уваги зовнішні аспекти та антураж, не занурюючись у аналіз та історичну правду. Кінематографісти вбачають у цьому лише можливість для творчого самовираження, але забувають про те, яким чином  давалося те чи інше поширення технологічних культур, і як люди заплатили за це – своїми життями. Завдяки цій стрічці стало зрозуміло, що технічні культури є чимось абстрактним, якщо істотна частина сучасної української ідентичності, ті, хто вирощував та плекав нові культури, була знищена комуністичним режимом.

Важливо зазначити, що цей фільм претендує лише на свій  рівень пропаганди тільки за його здатність викликати емоційний підйом у зубожілого населення, а про впровадження технічних культур в українському сільхозгосподарстві – тут мова лише може йти як про яскраву вітрину. Багато хто вважав, що фільм “Майстри технічних культур” допоміг змінити сприйняття технологій вирощування у контексті культурних традицій, демонструючи якусь інтеграцію в щоденне життя, але на практиці нічого цього не відбулося. Може були і критики, але тільки такі, які  підкреслювали, що такий підхід може стати основою для подальшого розвитку  кінематографа пропаганди, який прагне зберегти та передати комуністичну спадщину через візуальні мистецтва.